Студенти спеціальності "Журналістика"  під час навчання проходять практику в провідних медіа країни.  Одним з партнерів Університету Грінченка в цьому напрямку є  Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ», яке на сьогодні  посідає перше місце за якістю новин серед загальноукраїнських онлайн-видань.  Магістант  5 курсу Ян Махівський під час практики записав інтерв ю з керівником головної редакції відеофотоінформації  Укрінформу  Володимиром Сердюком.

Погодьтеся, людині ХХІ століття іноді важко прийняти сучасні інформаційні виклики. Гібридні війни, ідеологічне суперництво і медіаманіпуляції зводять нанівець спроби віднайти правду поміж онлайн-сторінок, газетних рядків, відеосюжетних перебивок чи радійних рекламних пауз. Що там приховувати – ці перипетії вже давно набридли. Остання надія покладається на глобальні засоби масового інформування. Зокрема, світові телеканали. Вони роками виробляли матеріали згідно стандартів якості і чесності перед аудиторією (принаймні, робили вигляд).  Однак, чи можуть співіснувати в конкретному часі та на конкретній локації потреба, з одного боку, в поданні глобально-ціннісної інформації та, з іншого, потреба захисту власного інфопростору від  посягань інформаційного супротивника? Що робить ЗМІ глобальним та які перспективи у наших медіа? На ці напрочуд актуальні темия говорю з керівником головної редакції відеофотоінформації агенції «УКРІНФОРМ» – Володимиром Сердюком.

 

Володимире Євгеновичу, добридень! З огляду на біографічну сторінку в онлайн-енциклопедії Wikipedia, у 2006 році Ви стажувалися у британській телерадіомовній компанії «BBC». Охарактеризуйте у декількох тезисах – чим запам’ятався цей досвід та чому навчилися особисто Ви?

В.С.: Те відрядження відбувалося достатньо давно, але процеси у ЗМІ, які тоді хвилювали британських редакторів, нарешті почали хвилювати і нас. Вони той процес називали «таблоїзація преси».

Викладачі журналістики у містах Кембридж та Лінкольн, кафедри журналістики у Королівському коледжі мистецтв Лондона, редактори газет The Guardian та Observer, працівники BBC і викладачі журналістики з інших країн, з якими ми спілкувалися, скаржилися, що працівники державних (спонсорованих чи підтримуваних державою), комунальних ЗМІ отримували меншу зарплатню, ніж такі-сякі гонорари у комерційних виданнях, типу TheSun. При цьому сенсаційні, гарно оплачувані  матеріали у таблоїдах часто складаються з одного речення під «розкутим» фотознімком, а публікація у «пристойному» виданні готується довше, і потрапляє на шпальти пізніше, бо тричі перевіряються і уточнюються факти, зіставляється інформація з трьох різних джерел, враховується баланс думок, текст перевіряється на «політичну толерантність», «зваженість» і відсутність «мови ненависті». Люди, які відчувають відповідальність перед читачем, програють і цій гонитві за сенсаційністю, якої (нібито) вимагає публіка. Та й платять за «фітюльку» у TheSun ушестеро більше, ніж на ВВС.

Утворилася страшна вилка, на якій журналіст сідає на шпагат: писати дурниці швидко і весело чи писати серйозні статті, перетворюючись на «ботана». Моральний вибір, якого не знали попередні покоління журналістів – бо раніше такі «новини» потрапляли у розділ «плітки».

Перебуваючи під Вашим безпосереднім керівництвом на практиці, я помітив, що Ви періодично дивилися американський телеканал «CNN». Припускаюся думки, що крім нього проглядаєте й інші, світові теле-ЗМІ. Скажіть, чи одразу помічаєш відмінності у підходах до інформування між згаданим вище CNN та, наприклад, Euronews або BBC? Який канал глобальної комунікації Вам до смаку найбільше?

В.С.: Мені цікаво дивитися CNN за їхні «блискавки», бо там деякі новини народжуються просто в ефірі. Українські ЗМІ так не працюють, і не працювали. Виняток – прямі ефіри часів Євромайдану. З іншого боку, американці можуть протягом двох днів говорити про подію, яка хоч і не закінчилася, але, на наш смак, вже втратила свою гостроту. Та це вже, мабуть, особливості національного темпераменту.

ВВС подає свої новини без поспіху (і ми знаємо чому – бо ретельно їх перевіряють), у них відчувається тональність вчителя, який намагається пояснити учневі причини того, що відбувається. І ця дидактичність, з часом, стомлює. Хоча я їм вдячний саме за високий рівень передач.

Euronews (той варіант, який транслюють наші кабельні мережі) багато разів розчаровувала тенденційністю подачі новин. Здається, ніби вони співають з голосу Росії. Можливо також, що нам показують те, що готувалося для російських глядачів.

Якщо проеціювати на Україну: Ви за превалювання національного контексту над глобальним, чи навпаки? Або ж за cпробу їхнього теоретичного синтезу?

В.С.: Після Євромайдану ми усі прокидаємося, і читаємо місцеві новини. Під час війни важливіших за місцеві новин не буває. У кожної нормальної людини наразі українські новини посідають 70-80%, а інше – закордонні. У кого ж ці пріоритети перевернуті – той бажає смерті незалежній Україні. Знає він про це, чи ні.

Як ви вважаєте, наскільки суттєвий програш України в інформаційній війні з Російською Федерацією? Чи є шанси змінити статус-кво і вплинути на тих, хто і дотепер перебуває під пресингом триколорної пропаганди?

В.С.: Програшем України буде її окупація російськими військами. Та й тоді ще буде не кінець.

Програшу чи виграшу в інформаційній війні проти РФ досягти неможливо, бо ми граємо за різними правилами – вони дозволяють собі брехати, ми ж ретельно перевіряємо факти і відшукуємо надійні контраргументи, на які росіяни просто не звертають уваги, нагортаючи нові скирти брехні, або зверхньо цідять крізь губу: «…Дакажітє!».

Вплинути на людей, зазомбованих російською шовіністичною пропагандою можна буде лише після повного економічного та військового краху путінського режиму, як це було з гітлерівською Німеччиною. Тоді переможці здійснювали планову денацифікацію населення, під жорстким контролем окупаційної влади.

За останні роки в Україні зафіксовано дві спроби побудови інформаційного мовлення на закордонну аудиторію: UkraineToday та UATV. Перший телепроект наразі повністю перейшов в Інтернет-універсум (через неефективність і надмірну витратність телересурсу, за словами генпродюсера Тетяни Пушнової). Другий – супутникова мультимедійна платформа з так званою «лінгвошизофренією» та втіленням на сайті УКРІНФОРМу. На Вашу думку, з часом UATV може спіткати доля UkraineTodayабо ж проект матиме ще більше залучених споживачів інформації?

В.С.: Я працюю в Укрінформі, який є частиною міністерства інформаційної політики України, і вважаю для себе неетичним давати оцінки діючим проектам, яких я не створював, і якими керую.

Окей, наостанок – чого, по Вашому, не вистачає вітчизняним ЗМІ і конкретно УКРІНФОРМу, щоб отримати статус глобального медіа?

В.С.: Фінансування. Воно дозволить закупити новітнє обладнання для роботи, площі, частоти, створити нові сайти, а це вже виведе інформаційне агентство на новий рівень оперативності подачі інформації, й дозволить залучати ширше коло читачів, глядачів, високого рівня фахівців та авторів.

Бесіду записав Ян Махівський.