Сьогодні Валерія є студенткою 4 курсу спеціальності 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа та ділиться своєю історією успіху пов’язану з Університетом Грінченка.

«Чи доводилося вам навчатися у двох університетах? Чи мали ви можливість порівняти форму викладання предметів, рівень обізнаності викладачів, культурне життя в університетах? Я мала!» - каже Валерія.

«Інститут журналістики – це вже друга моя спроба здобути освіту у закладі вищої освіти. Першого разу спрацював юнацькій максималізм та солодка жага до пряних подорожей: я покинула навчання в одному із найпрекрасніших індустріальних міст країни та поринула у вирій чуттєвого сенсуалізму. Із плином часу мені почало чогось не вистачати,  була якась розірвана ланка у моєму світосприйнятті… І я зрозуміла: хочу все ж таки здобути вищу освіту!

Переїзд до столиці України дав зрозуміти, що і освіту варто здобувати саме в Києві. Варіантів, куди піти вчитись, щоб розширити свій кругозір та отримати професію, було вдосталь. На той час ніхто зі знайомих не навчався в Університеті Грінченка, тому я нічого не знала про цей навчальний заклад. Однак, моя мама (до речі, вона вчитель української мови та літератури) була в захваті від Олександра Миколайовича Авраменка (*посміхаюсь), то вона із запалом в очах порекомендувала мені саме Київський університет імені Бориса Грінченка.

І це сталося. Моя завзятість, бажання вчитися, впевненість в собі та підтримка рідних допомогли мені. Склавши вдало ЗНО, я вступила до омріяного університету на бюджет на нову освітню програму «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Але страх – «що буде далі?» – не давав спокою. Як з`ясувалось: остороги були марними. Мені ніколи не спало б на думку, що група студентів може стати близькою, як сім’я; що викладачі можуть бути настільки професійними, а корпоративна етика такою привабливою, що годі й мріяти. Це університет, що кармічно об’єднує душі та серця. 

Тісна співпраця університету не тільки із закладами вищої освіти України, а й із міжнародними навчальними закладами дає неймовірний поштовх до розвитку. Наприклад, у мене з’явилася можливість проявити себе в якості науковця: участь у конференціях допомагає  розвивати  розумові здібності і навички публічного виступу. Писати я любила всім серцем завжди, але ніколи не думала, що з таким завзяттям буду проводити наукові дослідження. За три з половиною роки я стала автором понад 10 наукових статей з різних тем: «Журналістика», «Психологія», «Бібліотечна справа» та інші. Наразі вже другий рік працюю за фахом - заступником директора бібліотеки у Міжнародному науково-технічному університеті імені академіка Юрія Бугая. В Інституті журналістики дають не просто можливість працювати, але й обирати найкращі варіанти для того, аби ти міг себе реалізувати.

Одна з речей, яка не перестає мене дивувати, – це ділові, але в той же час неймовірно теплі стосунки між викладачами та студентами, це розуміння, це турбота, це допомога, це порада. Я щиро вдячна усім викладачам кафедри бібліотекознавства та інформології за їхню неймовірну відданість роботі та найголовніше – за ставлення до студентів  як до рівних собі, як до близьких людей!

Університет – це ще й місток, який з`єднує тебе і знайомить з дуже цікавими людьми нашого часу. Так, перебуваючи на творчій зустрічі, яку організував університет, я познайомилась із сучасною талановитою письменницею Роксоланою Сьомою і просто закохалася у її творчість. Також, популяризуючи роботу Української бібліотечної асоціації, з якою співпрацює наша кафедра, на щорічному міжнародному фестивалі «Книжковий арсенал» (м. Київ, 2019 рік), неочікувано для себе мала змогу кілька хвилин поспілкуватися та зробити селфі з Президентом України Володимиром Зеленським. Але цього було достатньо, щоб відчути себе неймовірно щасливою людиною. 

Для мене Університет став другою домівкою, берегинею, прихистком для свідомості, що заблукала, та провідником у безмежному вирі знань. І якби я мала не одне життя, то частину кожного з них  провела б навчаючись в Київському університеті імені Бориса Грінченка!»