10 грудня в Київський університет імені Бориса Грінченка на запрошення Миколи Васьківа, професора кафедри журналістики та нових медіа, завітала письменниця Наталія Дзюбенко-Мейс, дружина відомого науковця, «адвоката України» з питань голодомору Джеймса Мейса.
Студенти першого курсу спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю» мали змогу почути про життя та наукові роботи видатної людини, українця не за громадянством, а за душею, американського професора Джеймса Мейса. Саме він у своїй «Повісті про двох журналістів» вперше написав про Гарета Джонса, головного героя нині популярного фільму «Ціна правди». І як сказала пані Наталія: «Ціна правди у фільмі страшна, але у житті вона набагато страшніша»
Але як так сталося, що американця, вихідця з індіанського племені черокі стали називати «адвокатом України» з питань голодомору? Саме про це і розповіла його дружина та помічниця Наталія Дзюбенко-Мейс.
Розпочалось усе в далекому 1960 році, коли ще молодий студент Джеймс Мейс потрапив на лекцію українського науковця Романа Шпурлюка. Почувши про український голодомор 32-33-х років майбутній науковець, не повіривши у жахливу статистику, вирішив сам розібратися у цьому питанні. Так і почався довгий шлях Мейса у доведенні та розгляданні питання українського геноциду.
За словами дружини, Джеймс самотужки вивчив українську мову за допомогою словників, уже незабаром почав перекладати українські наукові праці. Написав дисертацію про діяльність націонал-комуністів Хвильового, Шумського, Скрипника. Саме він відкрив «затонулу Атлантиду української науки того періоду». Джеймс Мейс став директором Комісії по вивченню голоду в Україні.
Збираючи свідчення очевидців по усьому світі, він видав чотири томи книг про український голодомор, який він називав справжнім геноцидом.
Але висновки науковця не сприйняли в Америці, його почали цькувати, проєкт у Гарварді зовсім закрили. Українська еміграція була готова заплатити 2 мільйони для відкриття його власної кафедри, але рішення керівництва було остаточним. Тоді він і прийняв рішення поїхати до України.
Уже згодом одружився з письменницею Наталією Дзюбенко, і як зазначала сама пані Наталія, після першої зустрічі вони уже не розлучались.
Працював у Києво-Могилянській академії, але навіть там не міг читати лекцї на тему геноциду. Єдиним місцем для висловлення думок стала газета «День», де він зустрів багатьох однодумців, Мейс писав статті на політичну тематику, і навіть надсилав прохання у «Нью-Йорк Таймс» про зняття Пулітцеровської премії з Уолтера Дюранті.
Американський науковець усе життя присвятив вивченню української науки, мови та культури, до кінця казав, що Голодомор − «це був геноцид і це було народовбивство» і вважав, що про це не можна забувати.
Джеймс Мейс писав про українську мову, захоплювався її милозвучністю, вважався одним із найвідоміших дослідників геноциду в світі, виступав з науковими доповідями, але за життя так і не дочекався визнання.
Помер у 52 роки в Україні. Похований на Байковому кладовищі, вже посмертно був нагороджений орденом Ярослава Мудрого.
За своє життя американський професор таки став українцем, а ми маємо не забувати його внесок в українську науку.
Дарина Ходирєва
