Єлизавета Романенко – студентка Інституту журналістики спеціальності «Видавнича справа та редагування». Зараз Ліза навчається на 3-му курсі та має високі досягнення у навчанні.
«Ще зі шкільних часів я звикла бути однією з кращих, знання та успіхи у навчанні мені давалися напрочуд легко.
Проте, коли вступала до вишу, мені здавалося, що стати кращою тут, на університетському, значно серйознішому і відповідальнішому рівні, буде надто складно або взагалі неможливо.
Сьогодні мої перші два з половиною курси позаду, усе нові й нескуті амбіції попереду, а один маленький висновок – тут і зараз: бути першим – це не про конкуренцію; бути першим – це про сумлінність, чесність, небайдужість та своєчасність. Так, не варто намагатися зробити краще, аніж хтось інший, варто робити так, аби ти сам був задоволений своєю ідеєю, підходом до роботи та, врешті, результатом.
З першого курсу я зрозуміла, що мені цікаво брати участь у різноманітних позанавчальних активностях, і в якості учасника, і в якості організатора. Відтоді почала долучатися до Всеукраїнських фестивалів, зокрема фестивалю блогерів «Smart Blog», фестивалю буктрейлерів «Book Fashion», конкурсу-фестивалю талантів «Грінченківска весна». І найважливішим для мене завжди ставав процес підготовки, участі, проведення досліджень задля участі тощо. Нагороди, оплески – це своєрідний приємний бонус, який, упевнена, обов’язково буде, якщо робити свою справу із задоволенням, бажанням та азартом.
Пам’ятаю, як на другому курсі самостійно прийшла до редакції університетського видання «Грінченко-інформ» із уже написаним репортажем, та сказала, що хочу писати власні матеріали й надалі. І мене взяли до редакційної колегії. Почуття радості, захоплення і виходу із зони комфорту водночас – ось про що були і є той момент, навчання на журналістиці, сама професія загалом. Принаймні, для мене.
Відтоді почалося: перше професійно зроблене інтерв’ю, англомовні репортажі, комунікація з українськими редакціями, участь у радіопроєкті від нашого університету.
По завершенню другого курсу я почала отримувати підвищену стипендію, а зараз, на третьому, стала стипендіатом Грінченківської стипендії від Інституту журналістики.
Із кожним днем я все більше переконуюся у тому, що можливо все, варто лише хотіти та діяти. А ще радію, що тоді, у 17 років, обрала улюблений КУБГ. І не помилилася».
