Хто пірнає глибше, той і знаходить скарби. Журналіст Леонід Ісаченко вже подарував читачам белетристику «Хуго і Фігу» та футбольну хроніку Євро-2012 «Від Макса і Гриціана», а тепер читачі скуштують «Смак води і віскі». Але що переважить?
Чимало журналістів, накопичивши за час роботи багатющі матеріали з якоїсь теми, знову беруться за перо – пишуть книжки. Вони не просто цікаві – у них автор узагальнює набутий досвід, ділиться пережитим. А ще такі книжки часто слугують хрестоматіями для тих, хто лише починає свій шлях у професії. Кому потрібно не лише виписуватися, але й начитуватися, як влучно зауважив на презентації головний редактор видання «Грінченко-інформ», заслужений журналіст України Валерій Ясиновський.
Книга Леоніда Ісаченка «Смак води і віскі» – різножанрова збірка: нариси, оповідки, есе, інтерв’ю… Відкрити у звичному незвичайне – у цьому одне із багатьох достоїнств автора. Потрібно уміти «читати» людей і їхні долі, як розгорнуту книжку, важливо вміти спілкуватися. У книжці Леоніда Ісаченка є і розповіді про видатних українців, і про непримітних, часом упосліджених людей. Вони однаково цікаві читачам – так уміло автор добирає факти, виписує деталі, пересипає їх колоритним словом і жартом. Для молодих журналістів – це добрий приклад для наслідування, бо треба працювати з людьми, а не з Інтернетом. І нехай скептики навіть не сподіваються, що помруть книжки та газети, що технологічно-комунікативний бум витіснить журналістську творчість, вважає Валерій Ясиновський.
На презентації книжки в Інституті журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка, за словами директора інституту Галини Горбенко, «зустрілися представники зрілої і юної журналістики. Прекрасно, коли молодим є з кого брати приклад».
«Запитайте у себе: «Коли у мене вперше з’явилася думка стати журналістом?» Особисто моя історія почалася в 4 класі…», – заінтригував присутніх журналіст і поет Микола Гриценко. У дитячі роки йому захотілося розповісти про свою доброзичливу, людяну сусідку бабу Федосю. На її величезній груші літувала вся сільська дітвора . А баба Федося ще й пригощала смакотою, яку їй надсилали з Донбасу рідні діди. І все виглядала чоловіка з війни. Щиро вірила, що діждеться… Розповісти про добру людину! Який хороший стимул для нас, початківців! «Слово, безперечно, зброя, але для мене це зброя об’єктивна, позитивна, навіть лагідна. Журналістика повинна спонукати людей думати, а не просто сприймати прочитане», – підсумував Микола Гриценко.
У книжці «Смак води і віскі» читач знайде не лише дивовижне поєднання журналістської майстерності та літературного стилю, але й зустрінеться з особистостями, від яких на все життя залишиться відчуття світлого і доброго, –як від баби Федосі. Це й розповіді про водограї Володимира Івасюка, чорнобривці Миколи Сингаївського, волошки Анатолія Драгомирецького, Стожари Павла Дворського… Це й сумна історія про ковбоя Шурика з пляшкою віскі, бабу Веклу, про цілющу силу молитви, вежу в кукурудзі та короїдів і навіть про мокрі горіхи для Януковича!
Захопившись «Смаком води і віскі», заслужений журналіст України Андрій Мельничук не скупився на добрі слова. «Якби був живий Григір Тютюнник, він би був радий, що така книжка побачила світ. Я сприймаю її не як літературний критик, а як звичайний читач. І можу з упевненістю сказати: вона новаторська, сучасна, глибоко правдива, чесна… Леонід описує сьогоднішнє життя, людські успіхи, і невдачі. Своїх героїв не підносить до неба, показує їх такими, якими вони є. Книжка читається на одному диханні!» Відчув смак свіжого правдивого слова з присмаком полину товариш і колега Леоніда Ісаченка Володимир Земляний. «З перших сторінок війнуло українським колоритом та простими житейськими історіями. Я відчув смак правди. Це неабияка майстерність – вміти описати звичайне життя через красиві, доступні образи, колоритним та яскравим словом».
Прийшов на презентацію книги Леоніда Ісаченка «Смак води і віскі» один із його героїв, харизматичний співак і актор, поет і композитор, що часом фарбує вуса у жовтий і блакитний кольори, – Сергій Файфура. Сергій називає себе «воїном сцени», бо свої пісні має за зброю. «Як можу, так і воюю. Зараз час дуже загрозливий і ми повинні прислухатися до совісті і душі. Журналістика – та професія, живучи в якій, маєш закохуватися у героя, про якого пишеш. Я завжди закохуюсь у свою публіку і не рахую скільки прийшло на концерт. Якщо написати захоплено, читач із задоволенням буде пити живі рядки. Нехай у всіх ваших матеріалах буде менше води, а побільше міцного віскі!»
Сергій і поставив творчу крапку на презентації. Ба, знак оклику! Присутні «на ура», оплесками зустріли його хіти.
«Смак води і віскі» – книга про наше багатогранне, багатовимірне життя. І його теж треба вчитися читати, як книгу. Що ми й робимо в Інституті журналістики Грінченкового університету.
Анастасія Шапоренко,
студентка І курсу Інституту журналістики
