Мрія здійснилась. Я нарешті вступив до Університету Грінченка! Обрана мною професія журналіста на перший погляд здається досить романтичною та безхмарною…

Тиждень перший. Уявіть собі - мене обрали старостою! Стільки відповідальності, аж мурашки по шкірі. Я навіть обов'язків своїх не знаю. Де там, я навіть одногрупників своїхне знаю . Що ж, головне - зібратися і проявити себе, адже недарма стільки часу та нервів витрачено на  ЗНО. Хто знає, що таке семінари і чому викладачі нас лякають модулями? У нас, начето, немає математики. До речі, вони хитро зашифрували предмет «Українська мова» , назвавши її в розкладі «Культурою мовлення». Хлопець зі світлим волоссям каже, що так і треба (здається, він мій одногрупник) .
Тиждень другий. Боже мій милий, де ця 602-а аудиторія? Як звати того викладача, що читає культуру мовлення? А як тут оцінки ставлять? Все це типові питання, які чує староста та куратор протягом перших трьох тижнів. Добре, що викладачі та адміністрація з розумінням ставляться до першокурсників, бо пропала б перша група журналістів в неосяжних коридорах Університету Грінченка. «Пильне око пана Бориса (той що Грінченко) змушує нас писати втричі швидше і слухати вдвічі уважніше» – так каже світловолосий хлопець з нашої групи (здається, його звати Данііл) .
Тиждень третій.Важко звикнути до швидкості диктування викладача. Інколи ловиш себе на думці, що просто сидиш і зачаровано слухаєш лекцію. Я отримав роль в конкурсі «Ось ми які». Мені здається, якщо під'єднати до кожного з нас дроти, то енергії вистачить, щоб стабільно освітлювати всю Оболонь. Справді - це те, чого я хотів. Завдяки тому, що мене обрали старостою, я швидше з усіма познайомився. До речі, Данііл - дуже цікава та весела особистість. В стінах цього університету у вас не вийде просто вчитись чи просто працювати. В стінах Університету Грінченка хочеться постійно щось робити та розвиватися. В шаленому темпі ми разом йдемо в майбутнє!

Богдан Неспірний
21 вересня 2018 року