Кажуть, що на війні всі засоби у пригоді. Та все ж краще, коли точно знаєш, що тебе може врятувати. Як боротися з російською пропагандою, дізналися студенти Інституту журналістики під час іспансько-українського форуму «Суспільна думка і громадянське суспільство у часи кризи», що відбувся 30 листопада в Українському кризовому Медіа Центрі.

Пропаганда є елементом гібридної війни, а ми – мішенями для пропаганди. Боротьба за громадянську думку – це битва за наші серця, душі та уми. На жаль, в Україні немає жодного органу, який би зміг протистояти російській пропагандистській машині. Сила її механізму проявляється в змішуванні новин, емоцій та розваг.

Головний редактор видання «EI Pais» Андреа Ріцці вважає, що працівникам медіа, як і Данте у «Божественній комедії», заважають 3 хижаки: 1) скорочення ресурсів у якісних медіа, 2) наявність інших пріоритетних інтересів, що відволікають від проблем України (Трамп, Сирійський жах), 3) пропаганда через традиційні ЗМІ та соціальні мережі. Побороти останнього, на думку спікера, можна лише створивши нову журналістську ДНК: використовуючи сучасні медіа-формати, займаючись дистрибуцією та розвиваючи власні цінності.

Дмитро Золотухін вважає, що перемога в інформаційній війні можлива тільки за умови проведення державою інформаційної політики та ізоляції громадянського суспільства від негативного впливу російської пропаганди.

На думку народного депутата Мустафи Найєма, ефективною інформаційною зброєю є комунікація. Це не просто промови політиків, які пояснюють свої дії. Це їхні обов’язки. Можновладці іншої думки. Вони чітко діють за такими сценаріями: 1) «якщо ви проголосували – прийміть, що отримали»; 2) «я не маю пояснювати речі, які ви не розумієте, а ви не маєте права дискутувати»; 3) «комунікація та пояснення – мій вибір: хочу – комунію, а не хочу – не буду»; 4) «якщо тебе не розуміють, є 2 виходи: збрехати або промовчати».

Впроваджуючи якусь реформу, чиновники нічого не пояснюють народу. Вони говорять лише про успішний кінцевий результат, але ні слова про сам процес, який, у більшості випадків, є дуже болючим. Це рівноцінно, як замість лікаря, вам ріже ногу вбивця, тішачи обіцянками-цяцянками. В результаті люди почувають себе зґвалтованими власними очікуваннями. Найкращими є ті чиновники, які в Фейсбуці не котиків постять, а пояснюють свої кроки.

Кореспондент програми новин «ТСН-тиждень» Станіслав Ясинський вважає, що основною проблемою незахищеності України в інформаційній війні є відсутність централізованого механізму прийняття рішень, який має Росія. Вони створили потужну мережу під назвою «Россия.Сегодня». Очолює її пан Дмитро Кисельов. За великі гроші ця медіа-група за секунду може поширити потрібну інформацію по всім країнам світу. Україна за межами конкуренції, бо протиставляти нічого. Саме через відсутність української пропаганди на території Донбасу, ми втрачаємо цю територію:

«Росія вже давно прикормлювала свого глядача. За 3 роки до анексії кримчанам пропонували дороге супутникове телебачення.  Пакет з українськими каналами був вдвічі дорожчим за російський. Саме тоді ми програли інформаційну війну. Російське телебачення дає жителям окупованих територій почуття стабільності. Вони інфіковані пропагандою того, що в Росії краще. Звідси походить віра Путіну. Міністерство інформаційної політики займається відновленням українського мовлення на цих територіях. В такому випадку, треба зупинити російське мовлення… Багато журналістів служать у військах. Вони мають бажання випускати власні газети, щоб забезпечувати свіжими друкованими медіа всю лінію фронту. Порівняно з закупівлею джипів для поліції, це значно дешевий та соціально значущий проект. Проект, який нікого не цікавить», – наголошує журналіст Станіслав Ясинський.

Найголовніший трофей, який може отримати Україна у цій інформаційній війні, – це діти. На них ще можна вплинути. Малечі потрібно дати зрозуміти, що їхній центр знаходиться у Києві, а не у Москві, як говорять батьки. Цим дітям треба  показати, як живуть в Україні. Саме живуть, а не виживають. Потім дітлахи повернуться додому і розповідатимуть, що Київ є не «бандерлогою», де їдять людей, а затишним місцем.

Головний редактор Андреа Ріцці наголошує на тому, що «голос України» не чутно не лише у Донбасі, але й в Іспанії. Утім, і російська пропаганда не так сильно впливає на іспанців. Певні епізоди Андреа Ріцці  зміг згадати, але вони не вплинули на громадську думку. Найбільшу небезпеку, за його словами, становлять російські маневрування, які можуть штовхати іноземців до створення певних сценаріїв. Лише деякі фейкові російські новини, що проникли на сторінки міжнародних ЗМІ, можуть впливати як на внутрішню політику, так і на зовнішньополітичні дії.

Переоцінювати російську пропаганду не треба, але усі ризики варто враховувати. Час швидко летить. І вже зовсім скоро студенти Інституту журналістики стануть гравцями інформаційного поля. Форум дав майбутнім журналістам зрозуміти, в якому напрямку рухатись далі. Тож є надія, що саме випускники Київського університету імені Бориса Грінченка зможуть відбити всі інформаційні атаки та створити свій потужний міжнародний канал мовлення.

Марія Карабач